1 Використання терміну 'отець' для позначення священників є виразом їхнього духовного батьківства, пастирської функції, яку вони виконують, традиції Церкви та поваги, яку громада до них проявляє. Це спосіб визнати їхню важливу роль у духовному житті вірних та в лоні Церкви, підкреслюючи їхню відповідальність за ведення, навчання та освячення. Тому вірні називають священників отцями, шануючи ту основну роль, яку вони виконують у їхньому житті.
У декреті Presbyterorum Ordinis, встановленому на Другому Ватиканському соборі, описується, що священники повинні жити з людьми, навчати та настановляти їх, як любих дітей. Це відображає причину, чому вірні називають священників отцями, визнаючи у них духовну владу, яка піклується про стадо, як батько про своїх дітей.
Святий Павло, у своєму посланні до громади в Коринті, представляє себе як духовного батька, турбуючись про те, щоб керувати, виправляти та любити з батьківською ніжністю. Він посилає Тимофія, якого називає 'улюбленим сином', підсилюючи поняття духовного батьківства, яке є однією з причин, чому християни називають священників отцями.
Хоча термін 'отець' не з'являється безпосередньо у Святому Письмі, функція священника, або пресвітера, чітко встановлена. У Діях Апостолів 14, 23, Павло та Варнава призначають пресвітерів у кожній громаді, виконуючи роль духовних провідників. Сьогодні, як і тоді, священники обираються та висвячуються єпископом, і є 'гідними подвійної честі' (1 Тимофія 5, 17), щоб вести та служити народу Божому.
