1 Католики твердо вірять, що Біблія — це слово Боже, відкрите і натхненне Святим Духом. Проте Церква також навчає, що Боже Об'явлення не обмежується лише Святим Письмом, а включає також Традицію і Магістеріум. Ці три основи — Письмо, Традиція і Магістеріум — є нерозривними і утворюють фундамент католицької віри, як зазначено у Катехизмі Католицької Церкви, пункт 95: "Очевидно, що священна Традиція, Святе Письмо і Магістеріум Церкви, згідно з премудрим Божим задумом, так пов'язані і з'єднані, що один без іншого не може існувати, і всі разом, кожен по-своєму, під дією того ж самого Святого Духа, ефективно сприяють спасінню душ."
Священна Традиція стосується живої передачі слова Божого, яке було довірено апостолам і продовжується їхніми наступниками, єпископами, під керівництвом Святого Духа. Ця Традиція передує самому Письму, оскільки вчення Христа спочатку передавалося усно, перш ніж будь-яка частина Нового Завіту була написана. Вважається, що перший лист Нового Завіту, Перше послання до солунян святого Павла, був написаний близько 50 року н.е., приблизно через 20 років після смерті і воскресіння Христа.
У цей період християнська віра передавалася головним чином через проповіді апостолів і їхні вчення, отримані безпосередньо від Христа і Святого Духа. Це очевидно в 2 Солунян 2,15: "Отже, брати, стійте твердо і тримайтеся передань, які ви прийняли чи то словом, чи то нашим листом." Тому усна Традиція відігравала ключову роль у поширенні християнського послання до того, як були закріплені тексти Нового Завіту.
Традиція і Письмо разом утворюють джерело віри, на якому Церква базує своє вчення і доктрину.
Магістеріум Церкви, який складається з Папи і єпископів у єдності з ним, має завдання автентично тлумачити слово Боже, як написане, так і передане усно. Катехизм Церкви (пункт 85) зазначає: "Завдання автентичного тлумачення слова Божого, чи то письмового, чи то усного, довірене лише живому Магістеріуму Церкви, авторитет якого здійснюється в ім'я Ісуса Христа." Без Магістеріуму тлумачення Біблії може стати суб'єктивним і призвести до плутанини, адже потрібен натхненний тлумач, який зберігає вірність об'явленій істині. Святий Петро також попереджає про труднощі правильного тлумачення Писання: "Передусім знайте, що жодне пророче слово у Писанні не є особистим тлумаченням" (2 Петра 1,20).
Крім того, святий Павло підкреслює: "Все Писання натхнене Богом і корисне для навчання, для докору, для виправлення, для виховання у праведності" (2 Тимофію 3,16), підтверджуючи важливість Писання у християнському навчанні. Проте важливо зауважити, що коли Павло писав ці слова, він мав на увазі тексти Старого Завіту, оскільки Новий Завіт ще не був повністю написаний або визначений. Церква, під керівництвом Святого Духа, протягом століть визначала канон Нового Завіту, завершивши цей процес на Карфагенському соборі у 397 році, коли офіційно визнали 27 книг, які зараз складають Новий Завіт.
У цьому контексті Писання є "корисним," але не єдиним. Святий Павло та інші апостоли також наголошували на важливості усної Традиції і Магістеріуму як незамінних джерел для передачі віри. Біблія, як ми її знаємо сьогодні, не існувала в повному вигляді в перші століття Церкви. Тому перші християни значною мірою покладалися на Традицію, тобто на вчення, передане усно апостолами (1 Коринтян 11,2: "Я хвалю вас, що ви все пам'ятаєте про мене і дотримуєтеся передань, як я передав вам").
Тому, читаючи Біблію, важливо, щоб віруючий пам'ятав про необхідність натхненного і автентичного тлумачення, яке походить від Церкви, якій Христос довірив місію зберігати і тлумачити Його слово. Таким чином, Письмо, Традиція і Магістеріум утворюють єдиний гармонійний скарб віри, який веде народ Божий.
